Астрономія. Урок 10. Малі тіла сонячної системи

Тип: Урок.
Наука: Астрономія.
Формат: docx.
К-сть сторінок: 8.
Короткий опис:

Мета: ознайомити учнів з правилом Тиціуса — Боде; дати учням відомості про астероїди, комети та їхні основні характеристики; сформувати уявлення учнів про астероїдну небезпеку.
Основні поняття: астероїд, пояс астероїдів, комета, ядро, кома, хвіст, метеор, метеорит, болід, метеоритний дощ, астроблема.
Обладнання: фотографії комет.
Учні повинні мати уявлення про: природу та історію відкриття малих тіл сонячної системи.
Учні повинні знати: основні характеристики малих тіл Сонячної системи.

Загальна структура та зміст уроку

І. Перевірка домашнього завдання

Тест

1. Яка з планет не належить до земної групи?

а) Марс;

б) Меркурій;

в) Плутон;

г) Венера.

2. На якій планеті є Велика Червона Пляма?

а) Земля;

б) Марс;

в) Уран;

г) Юпітер.

3. Яка з названих планет має найменше супутників?

а) Марс;

б) Сатурн;

в) Земля;

г) Уран.

4. Хто відкрив планету Уран?

а) Галілей;

б) Гершель;

в) Ньютон;

г) Гюйгенс.

5. На якій із планет розташований вулкан Олімп?

а) Марс;

б) Меркурій;

в) Земля;

г) Венера.

6. Яка з планет розташована між Юпітером і Ураном?

а) Марс;

б) Плутон;

в) Нептун;

г) Сатурн.

7. Уміст якої речовини в атмосфері спричиняє парниковий ефект?

а) Кисень;

б) вуглекислий газ;

в) метан;

г) етиловий спирт.

8. Яка із планет не є планетою-гігантом?

а) Марс;

б) Уран;

в) Нептун;

г) Сатурн.

9. Яка планета є найбільшою у Сонячній системі?

а) Сатурн;

б) Юпітер;

в) Земля;

г) Нептун.

10. Який супутник є найбільшим у Сонячній системі?

а) Ганімед;

б) Місяць;

в) Титан;

г) Фобос.

11. Яку особливість має супутник Титан?

а) Має найменшу масу;

б) має атмосферу;

в) має озера та річки;

г) має свій супутник.

12. Рік відкриття якого супутника невідомий?

а) Фобоса;

б) Нереїди;

в) Місяця;

г) Міранди.

II. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя про комети та астероїди можна замінити заслуховуванням доповідей учнів, які готували відповідні реферати.

У 1766 році німецький фізик та математик Й. Тиціус (1729-1796) запропонував емпіричне правило, згідно з яким наближено визначались відстані від Сонця до планет. Завдяки працям німецького астронома Й. Боде (1747— 1826) ця закономірність стала загальновідомою. Правило Тиціуса — Боде:

(0,3 • 2n + 0,4) а.о.

Для Меркурія n = -∞, для Венери n = 0, для Землі n = 1 і т.д.

Згідно з правилом Тиціуса – Боде, на відстані 2,8 а. о. від Сонця (для п = 3) мала б рухатися планета. У 1789 році розпочалися інтенсивні пошуки ще однієї планети між Марсом та Юпітером, які швидко увінчалися успіхом. 1 січня 1801 року італійський астроном Дж. Піацці (1746-1826) виявив у телескоп зореподібний об’єкт 7-ї зоряної величини, який рухався сузір’ям Тельця. Орбіта світила виявилася планетною. Піацці назвав відкриту планету Церерою. 28 березня 1802 року німецький астроном та лікар В. Ольберс (1758-1840) виявив ще одну малу планету — Палладу. Ще за п’ять років були відкриті Юнона та Веста. Малий блиск вказував на відносно незначні розміри виявлених об’єктів, їх назвали малими планетами або, за пропозицією Вільяма Гершеля, астероїдами (від грецького aster — зоря, eidos — вигляд).

До 1890 року візуальними методами відкрили близько 320 астероїдів. У 1891 році німецький астроном М. Вольф (1863-1932) запропонував фотографічний метод пошуків: при 2-3 годинній експозиції зображення зір на фотоплівці виходили точковими, а слід рухомого астероїда — невеликою рискою. Відтоді кількість відкритих малих планет різко зростає. Зараз відомо понад 15000 астероїдів, але вчені вважають що в Сонячній системі їх сотні тисяч. Зауважимо, що астрономи Кримської астрофізичної обсерваторії відкрили понад 550 малих планет.

Переважна більшість (98%) малих планет рухається між орбітами Марса та Юпітера, на середніх відстанях від Сонця від 2,06 до 4,30 а. о., утворюючи пояс астероїдів. За однією гіпотезою, ці астероїди — рештки великої планети, що рухалась між Марсом і Юпітером, і була зруйнована чи то гравітацією Юпітера, чи то катастрофічними зіткненнями з великим космічним тілом. Гіпотетична планета навіть отримала назву Фаетон. Все ж переважає думка про неможливість формування великої планети поблизу Юпітера через його при¬пливні сили.

Сумарна маса всіх астероїдів, імовірно, не перевищує 0,001. Найбільшу масу має Церера — 1,5?1021 кг. Розміри більшості малих планет незначні. Найбільшими є Церера (діаметр до 1000 км), Паллада (610 км), Веста (540 км) і Гігія (450 км). Тільки 14 астероїдів мають розміри понад 250 км. Усі астероїди (можливо, за винятком найбільших) мають неправильну форму, тобто є брилами твердого матеріалу. Усі астероїди слабкіші за 6т, їх видно лише в телескоп. Найяскравішою з малих планет є Веста (6,5т).

Є багато астероїдів, траєкторії яких не лежать між Марсом та Юпітером. Зокрема, унікальну орбіту має Ікар — у перигелії він долітає до Сонця удвічі ближче, ніж Меркурій (нагріваючись до +730°С), а в афелії віддаляється за орбіту Марса. Астероїд Гідальго, навпаки, у перигелії перебуває біля Марса, а в афелії добирається аж за Сатурн.

Жодна з малих планет не має атмосфери, але, виявляється, є астероїди, які мають супутники (американська міжпланетна станція «Галілей» у 1993 році передала зображення малої планети Іди (поперечником 56 км), біля якої обертається супутник — півторакілометрова брила).

1 листопада 1977 року американський астроном Ч. Коуелл виявив асте¬роїд Хірон, незвичайний тим, що рухається між Сатурном і Ураном. У 1990-х відкрили ще кілька подібних тіл, що рухаються між орбітами далеких планет. Ці об’єкти назвали «кентаврами». До січня 2000 року було відомо 16 таких астероїдів, 5 із них, досліджені найкраще, отримали назви: Хірон, Фол, Несе, Асбол та Харікло.

Завантажити Завантажити