Астрономія. Урок 2. Сузір’я. Зоряні карти

Тип: Урок.
Наука: Астрономія.
Формат: docx.
К-сть сторінок: 6.
Короткий опис:

Мета: сформувати уявлення учнів про сузір’я, походження назв сузір’їв та зір; сформувати поняття зоряної величини.
Основні поняття: сузір’я, зоряна карта, зоряна величина.
Обладнання: велика карта зоряного неба, рухомі карти зоряного неба (на кожну парту), зоряний атлас.
Учні повинні мати уявлення про: походження назв сузір’їв та зір.
Учні повинні знати: зміст поняття зоряна величина; назви не менше 8 сузір’їв і не менше 8 зір.
Учні повинні вміти: показати на карті основні сузір’я та найяскравіші зорі.

Структура та зміст уроку

I. Перевірка домашнього завдання. Запитання для бесіди:

– Що таке астрономія?

– Які особливості астрономічних спостережень? Що ви знаєте про космічні дослідження?

– Що таке телескоп? Які є види телескопів?

– Що таке телескоп? Які є види телескопів?

– Які обсерваторії ви знаєте?

II. Вивчення нового матеріалу. Зоряне небо зачаровує своєю таємничістю і глибиною. Розглядаючи його безхмарної ночі, можна побачити чимало зір. 3дається, що їх безліч.

Проте підраховано, що людина з нормальним зором може неозброєним оком побачити близько 6000 небесних світил, а у сучасний потужний телескоп видно близько 30 млрд зірок.

Ще в давнину люди виділяли на небі групи яскравих зір. Уявно сполучивши світила відрізками, отримували рисунок, який роками не змінювався і нагадував якийсь об’єкт. Його іменем і називали сузір’я (див. рис 1). У IV столітті до н.е. давньогрецький учений Евдокс Кнідський (бл. 408-бл. 355 pp. до н.е.) визначив 45 сузір’їв. Через шість століть Клавдій Птоломей (бл. 90-161 pp.) у праці «Альмагест» («Велика будова») описав 48 сузір’їв, серед яких були Велика Ведмедиця, Мала Ведмедиця, Цефей, Ліра, Кассіопея, Пегас, Телець, Овен, Скорпіон, Діва, Андромеда, Волопас тощо. Багато назв сузір’їв, які використовуються тепер, мають грецьке походження і пов’язані з іменами міфологічних персонажів.

Одним із найгарніших та найяскравіших сузір’їв на нічному небі є Оріон.

За легендою, Оріон — син бога Посейдона — був вправним мисливцем, але мав ваду — часто вихвалявся, що нема звіра, якого він не переміг би. Це розгнівало дружину могутнього Зевса богиню Геру. Вона наслала Скорпіона, який смертельно вжалив мисливця. Зевс, забравши Оріона на небо, знайшов йому там місце якнайдалі від Скорпіона. І справді, ці два сузір’я ніколи не з’являються на небі одночасно (показати на карті). Подивившись на карту, побачимо, що мисливець і на небі без роботи не залишився: Оріона в полюванні на Тельця «супроводжують» два собаки — Великий Пес та Малий Пес, а з-під ніг «вистрибує» Заєць.

Після кругосвітньої подорожі Магеллана (1519-1521 pp.) європейці відкрили не тільки нові землі, а й південну частину зоряного неба. Відповідно поповнився список сузір’їв.

Винайдення телескопа дозволило детальніше оглядати небо. Астрономи, побачивши багато нових зір, об’єднували їх у сузір’я. Так на небі з’явилися Жираф, Єдиноріг, Муха, Голуб, Гончі Пси, Ящірка, Малий Лев, Секстант, Лисичка, Рись, Щит. Сім останніх сузір’їв виділив видатний польський астроном Ян Гевелій (1611-1687 p.). До речі, Щит, напевно, єдине сузір’я, назване на честь історичної особи — йдеться про щит польського короля Яна Собєського.

Відкриваючи нові зорі, астрономи дописували їх до вже існуючих сузір’їв, або групували в нові. Таким чином, на початку XX століття існувало 108 сузір’їв і 9 окремих груп зір типу Плеяд. У 1922 році на конгресі Міжнародного астрономічного союзу зменшили кількість сузір’їв до 88 та встановили між ними межі.

Отже, сузір’я — це ділянка зоряного неба у встановлених межах.

Слід розуміти, що зорі, які належать до одного сузір’я, як правило, ніяк не зв’язані між собою, між ними у Всесвіті величезні відстані. Спільним для них є лише те, що з нашої планети (та й з усієї Сонячної системи) їх видно близько одну біля одної.

Щоб полегшити пошук зір на небі, складають зоряні карти. Як правило, зорі на них позначають кружечками, діаметр яких пропорційний яскравості світила. Зорі з особливими властивостями (змінні, подвійні) позначають спеціальними значками.

Найдавніші зображення сузір’їв, знайдені археологами, належать до кам’яного віку. На перших зоряних картах зображені фігури, які відповідають сузір’ям. Деякі стародавні карти неба, хоча не зовсім повні та точні, є справжніми шедеврами, як, наприклад, перша друкована карта неба, виконана німецьким художником Альбрехтом Дюрером (1471-1528 pp.). У середньовіччі з’явилися перші збірники зоряних карт — атласи. За легендою, титан Атлас був приречений Зевсом тримати на плечах небосхил. Саме на його честь збірники зоряних, а пізніше і земних, карт почали називати атласами. У сучасних атласах вказане точне місцезнаходження значної кількості зір. Чимало необхідних даних про зорі є у зоряних каталогах — упорядкованих списках з інформацією про різноманітні характеристики зір. Найдревнішим із відомих є каталог китайського вченого Ши Шена (800 зір), складений близько 2400 років тому. У зведеному каталозі Смітсоновської обсерваторії є координати 258997 зір. У відомому Боннському огляді, який складений у 1852-1859 pp. є інформація про 324 тис. зірок. Його дані використовуються дотепер. Сучасні каталоги значно повніші.

Завантажити  Завантажити