Полімери та експериментальні методи дослідження теплопровідності полімерній композицій

Тип: Реферат.
Наука: Фізика.
Формат: docx.
К-сть сторінок: 22.
Короткий опис:

Зміст
І. ОСНОВНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ПОЛІМЕРИ
1.1. Полімери і їх класифікація
1.2.Хімічна будова і структура полімерів
ІІ.СТРУКТУРА ПОЛІМЕРІВ
2.1.Загальні характеристики, основні поняття
2.3.Надмолекулярні структуроутворення
2.4.Фазовий стан і фазові перетворення полімерів
ІІІ. Формування властивостей полімерів за допомогою наповнювачів
3.1.Роль граничних шарів у формуванні властивостей систем
IV. ДОСЛІДЖЕННЯ ГУСТИНИ ПОЛІМЕРНИХ КОМПОЗИЦІЙ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ОБ’ЄМНОГО ВМІСТУ НАПОВНЮВАЧА
4.1. Експериментальні дані
4.2. Теоретичні розрахунки
4.3.Порівняння теоретичних розрахунків з результатами експериментального дослідження
V. ДОСЛІДЖЕННЯ ОБ’ЄМНОГО ВМІСТУ ГРАНИЧНОГО ШАРУ В КОМПОЗИЦІЇ
Висновки
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ОСНОВНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ПОЛІМЕРИ

1.1. Полімери і їх класифікація

Сучасний науково-технічний прогрес неможливий без створення нових спеціальних матеріалів, що мають специфічні властивості, які, на перший погляд, навіть немислимі. Це жорсткість й еластичність, твердість і надтекучість, розчинність у воді й нерозчинність, газопроникність та газонепроникність тощо. Такі протилежні властивості, які виключають одне одного, поєднуються в полімерах. Термін полімер акцентує увагу на те, що його макромолекула, тобто молекула полімера, це численні лінійні, розгалужені східчасті або сітчасті (дво – або тривимірні) малі системи, які складаються з однакових або різних елементів.

Поняття полімер визначає передусім не склад речовини, а те, як вона побудована. Полімери – це форма організації матерії.

Полімерні матеріали являють собою складні системи, з яких можна виділити ряд важливих підсистем (решітка, атом, атомні групи, макромолекули і інші). Всі ці підсистеми зв’язані між собою, тобто на зовнішню дію відгукуються різними властивостями. В цілому для аналізу властивостей таких матеріалів використовують ідеї і методи фізики твердого тіла, термодинаміки і статистичної фізики.

Полімерні матеріали можуть знаходитися в трьох релаксаційних станах -склоподібному, високоеластичному і в’язкотекучому. Відмінність між ними проявляється не тільки в інтенсивності теплового руху структурних елементів, айв характері деформацій. Так, зовнішня механічна дія на полімер, що перебуває у високоеластичному стані зумовлює пружні деформації а у в’язкотекучому – необоротні, пластичні деформації.

Полімерні матеріали поділяються на три основні класи: органічні, неорганічні і кремнійоорганічні. До складу органічних і кремнійоорганічних полімерів входить кисень і водень. Органічні полімери, в порівнянні з неорганічними, мають більш ширше застосування в техніці і становлять більший інтерес в науці. В залежності від способу отримання, фізичних і хімічних властивостей та застосування органічних полімерів їх поділяють на три групи: еластоміри, пластики (пластмаси) і полімерні волокна.

Розглянемо деякі основні ознаки цих груп полімерів.

1. Еластоміри характеризуються високоеластичними властивостями при звичайній кімнатній температурі, їх температура склування (температура, при якій полімери при охолодженні переходять в склоподібний стан нижча 0° С. Серед еластомірів найбільш практичне значення мають каучуки.

2. Пластики характеризуються інтенсивними міжмолекулярними взаємодіями. Тому температура силування або плавлення цих полімерів вища 80°С. При звичайних температурах пластмаси знаходяться в твердому кристалічному або аморфному (склоподібному) стані. Пластмаси – важливі конструкційні матеріали, часто – замінники металів.

3. Волокноутворюючі полімери знаходяться в кристалічному стані і характеризуються сильними міжмолекулярними зв’язками. Температура плавлення цих полімерів 100-300°С. Природні і синтетичні волокна є основою для створення текстильних матеріалів і виробів.

4. Біополімери складають основу живої природи і мають специфічну будову.

1.2.Хімічна будова і структура полімерів

Незважаючи на величезну кількість атомів, які входять до складу полімерних речовин, хімічна будова їх (порядок з’єднання атомів у макромолекулі) порівняно нескладна. Хімічну будову, наприклад, полівінілхлориду схематично можна показати так: (СН2—СН2—Cl). Число n вказує на кількість елементарних ланок мономера СН2 — СНСl — вінілхлориду, що входять до макромолекули, і характеризує ступінь полімеризації полімера. Значення п коливається у великих межах, наприклад, у полістиролу від 1000 до 3000, полівінілхлориду – від 1500 до 3000. Структурні формули полімерів передають тільки порядок з єднання атомів, а не передають просторового розміщення їх у макромолекулі. Так, атоми вуглецю, що становлять «кістяк» поліетилену – лінійного полімера, утворюють не прямий ланцюжок, а зигзагоподібний (рис. 1.2-1). Елементарні ланки в просторі розміщені по-різному, але структурною одиницею, що чітко повторюється, є один зигзаг, величина якого визначає період ідентичності.

Полімери залежно від їхнього походження поділяють на такі:
а) природні, які добувають з природних матеріалів, наприклад, полісахариди (целюлоза, крохмаль, білки, нуклеїнові кислоти, пектинові речовини та ін.);
б) штучні, які добувають за допомогою хімічної модифікації природних полімерів (наприклад, з целюлози віскозне та ацетатне волокна);
в) синтетичні, що їх добувають синтезом низькомолекулярних сполук (мономерів).

Завантажити  Завантажити