Роботи Івана Пулюя в галузі фізики

Тип: Реферат.
Наука: Фізика.
Формат: doc.
К-сть сторінок: 20.
Короткий опис:

ЗМІСТ
1. Доля вченого в долі України 
2. Від Подільського містечка до вершин науки 
3. Внесок у молекулярну фізику та електротехніку
4. “Рентгенівська” трубка – за 14 років до дослідів рентгена
5. Торуючи шляхи новій фізиці 
6. Філософ, громадянин, патріот
7. Іван Пулюй – український винахідник Х-променів
8. Пам’ять
9. Література

ДОЛЯ ВЧЕНОГО В ДОЛІ УКРАЇНИ

Для усвідомлення усіх здобутків і втрат українського народу в духовній сфері упродовж його надзвичайно складної історії, а також його внеску в загальнолюдську скарбницю культури й науки важливо замислитись над словами Михайла Драгоманова, які характеризують умови, що в них тривалий час працювала українська інтелігенція: «Навіть найдемократичніші люди з інтелігенції… несуть свою працю, таланти, гроші на службу другим народам… Зробіть так, щоб одна частина французької інтелігенції вважала себе англійцями, друга німцями, третя італійцями, четверта іспанцями — то й побачите, які то будуть сильні французька література, політика і самий французький соціалізм». Варто лише додати, що не так важливо, чи визнавав свій рід той чи інший митець або вчений,— поширена практика залишати в тіні національне і підкреслювати державне привела до того, що у виданнях сусідніх народів можемо прочитати, наприклад, про Настю Лісовську чи Соломію Крушельницьку як про видатних польських жінок, а про Остроградського чи Вернадського лише як про видатних російських вчених. Якщо дотримуватись такої хибної практики, то, оскільки Україна віками була позбавлена власної державності, легко прийти до ще досить поширеного обивательського уявлення про все українське, як про щось другосортне. Саме так працював один з механізмів по витворенню горезвісного «малоросійського образу». З іншого боку, цей же механізм підтримував поширений міф про виняткову загадковість, парадоксальність, непізнанність душі народу, якому долею судилось жити у власній державі. Бо ж дійсно, якщо не брати до уваги те, що матеріальна й духовна культура в багатонаціональній державі створюється працею усіх її народів, неможливо зрозуміти появу в ній ряду яскравих і дуже різноманітних культурних явищ. Тоді на допомогу притягується згаданий міф.

Неповний аналіз енциклопедичних, періодичних та інших видань показує, що лише в дорадянський час біля п”ятисот синів та дочок України здобули за кордоном високе поцінування своєї праці для розвитку науки та культури в інших країнах — від Західної Європи до Китаю та Японії. На жаль, про абсолютну більшість з них мало хто з наших сучасників і земляків міг щось прочитати чи почути. Як правило, відносно відомими є лише десять-двадцять прізвищ. Якщо говорити про представників природничих і точних наук, то одним з найяскравіших і в той же час найбільш послідовно замовчуваним слід назвати прізвище Пулюя Івана Павловича (1845—1918 рр.). Так вже склалося, що його наукова праця пов”язана в основному з Прагою та Віднем, а не з Петербургом чи Москвою, тому усі ми не мали змоги на шкільних уроках фізики дізнатись про нього як про видатного російського вченого. Численні зарубіжні публікації свідчать про популярність в Чехословаччині та Австрії імені Івана Пулюя – як талановитого й невтомного фізика, електротехніка, педагога, громадського діяча, публіциста й перекладача. Промовистими є слова професора Вільгельма Формана з його виступу в радіопередачі австрійського радіо, присвяченій 50-річчю від дня смерті І. Пулюя: «Професор Іван Пулюй був не тільки найвизначнішим фізиком Австро-Угорщини, ( але він належав до тих, хто у другій половині XIX та на початку XX ст. формував світ». Яким же був життєвий і творчий шлях вченого?

ВІД ПОДІЛЬСЬКОГО МІСТЕЧКА ДО ВЕРШИН НАУКИ

Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 р. в містечку Гримайлові (тепер Тернопільської області) в сім”ї землеробів. Батько Павло був певний час бургомістром Гримайлова, людиною освіченою й авторитетною у місцевого населення. Закінчивши Тернопільську гімназію, І. Пулюй поступає у 1864 р. на теологічний факультет Віденського університету. Одночасно відвідує лекції з математики, фізики та астрономії. Ці науки так захопили його, що по закінченні курсу богослов”я він замість вигідного сану священика обирає, всупереч волі батьків, скромне звання студента філософського факультету Віденського університету. Завершивши в 1872 р. навчання, працює деякий час асистентом експериментальної фізики цього ж університету, а з 1873 по 1875 р. — асистентом-викладачем кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії у м. Фіуме (тепер Рієка в Хорватії). За короткий час молодий вчений здобув авторитет і підняв роботу фізичної лабораторії на високий рівень.

Восени 1875 р. він виїздить до Страсбурга, щоб в університеті вивчати нову галузь науки — електротехніку. Там у цей час працював відомий експериментатор Август Кундт, а також ровесник Пулюя — Рентген. У 1877 р. Пулюй захищає з відзнакою дисертацію і дістає ступінь доктора філософії Страсбурзького університету (спеціалізація з фізики). Повертається до Відня, здобуває звання приват-доцента Віденського університету, читає лекції з нового на той час предмета — молекулярно-кінетичної теорії газів та механічної теорії теплоти, за які, однак, не отримує грошової винагороди. Одночасно за невелику платню працює асистентом в лабораторії австрійського фізика Лянга. Матеріальна скрута примушує Пулюя змінити напрямок наукової діяльності: він активно працює над проблемами електротехніки. У 1882р. обіймає посаду технічного директора електротехнічного бюро у Відні, потім працює технічним консультантом однієї з промислових електротехнічних фірм і директором фабрики електроламп власної конструкції. Привернувши до себе увагу винаходами та апаратами, одержує у 1884 р. посаду професора експериментальної та технічної фізики у Німецькій вищій технічній школі у Празі, де й працював до виходу на пенсію.

Іван Пулюй — блискучий педагог, лектор. На 1889/1890 навчальний рік його обирають ректором, а в 1902 р. він стає першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету, забезпечуючи найвищий рівень наукових досліджень у своїй лабораторії. Тут працювали не тільки викладачі й студенти-політехніки, а й професори інших закладів; як чеських, так і німецьких. Маючи глибокі знання, та веселу вдачу, наділений красномовством, професор Пулюй здобуває неабиякий авторитет серед учених, громадських діячів, промисловців. Його добрим знайомим був видатний фізик А. Ейнштейн, який у 1912—1913 рр. викладав у Празькому університеті.

Характерною рисою наукової творчості Пулюя є те, що об”єктом його уваги завжди були проблеми, які перебували на передньому краї фізичної науки та технічного прогресу: молекулярна фізика (сімдесяті роки), катодні промені (початок вісімдесятих), електротехніка, властивості та природа рентгенівських променів. внесок у молекулярну фізику та електротехніку Іван Пулюй увійшов у фізику в час розквіту молекулярно-кінетичної теорії газів, яка була першим важливим кроком на шляху пізнання мікроструктури речовини. Незважаючи на великі успіхи кінетичної теорії, необхідно було здійснити ще багато експериментальних та теоретичних досліджень, аби застосувати її до всіх конкретних явищ, де істотну роль відіграє молекулярна будова газів. Такими слабо вивченими на той час проблемами були процеси внутрішнього тертя у газах та дифузія газів крізь пористі перегородки. Пулюй з властивою йому наполегливістю, сумлінністю, майстерністю експериментатора заходився досліджувати ці питання і одержав ряд важливих результатів, що суттєво уточнили і доповнили попередні дослідження Максвела, Майєра, Грагама. Праці Пулюя в галузі молекулярної фізики важливі тим, що дані про коефіцієнти внутрішнього тертя та дифузії газів і пари є вихідними, коли обчислюють такі мікроскопічні величини, як середня довжина вільного пробігу молекул, їх кількість в одній грам-молекулі тощо. Підкреслимо, що і в наш час, тобто понад сто років відтоді, як вів пошук Пулюй, аналогічні дослідження проводяться для рідин і густих газів. Творча індивідуальність Пулюя особливо яскраво проявилася у галузі електротехніки. Розпочав він з удосконалення технології виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, його лампи, набагато кращі від ламп Едісона, демонструвалися 1884 р. на всесвітній виставці в м. Штайері. Пулюй перший дослідив «холодне світло» (тепер неонове). На виставці це відзначалося як велике технічне досягнення. Важливе практичне значення мала запропонована Пулюєм удосконалена конструкція телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільного трансформатора. Цей винахід Пулюя запатентували у ряді промислово розвинених країн Європи.

Найвищу оцінку дістала діяльність І. Пулюя в галузі практичної електротехніки: він був технічним директором електротехнічного бюро в Відні, головним експертом з цих питань у Чехії та Моравії, державним радником. За його активною участю запущено ряд електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Європі на змінному струмі (Прага). Пулюй був членом-засновником електротехнічного товариства у Відні, засновником спеціального журналу з електротехніки, довголітнім головою організованого ним електротехнічного товариства у Празі.

Завантажити  Завантажити