Розвиток механіки і поява фізики в період еллінізму

Тип: Реферат.
Наука: Фізика.
Формат: docx.
К-сть сторінок: 22.
Короткий опис:

Зміст
Вступ
Розвиток механіки
1.1. Гомоцентричні сфери Евдокса
1.2. Теорія епіциклів і ексцентрів
1.3. Зародження відносності руху
1.4. Вирішення питань механіки земних тіл
1.5. Зародження статики і гідростатики
Деякі досягнення в період еллінізму
Список використаних джерел

Вступ

В III ст. до н.е. у древньому світі відбуваються більші зміни. У результаті завоювань Олександра Македонського виникає величезна імперія, що об’єднала більшу територію й численні народи Європи, Азії й Африки. Після смерті Олександра Македонського вона розпалася на кілька великих рабовласницьких держав. В історії період, що починається із завоювань Олександра Македонського, називають періодом еллінізму. Цей період характеризується більше зробленою технікою. Особливо більші досягнення мають місце в будівельній техніці, військовому справі й мореплаванні.

В будівельній техніці використають тепер цілий ряд механізмів, особливо піднімальних. Основну роль грали так називані прості машини. Про будівельні механізми древніх можна судити по книзі «Про архітектуру» римського інженера й архітектора Вітрувія (II половина I ст. до н.е.). Сильно просунулася вперед і військова техніка. Ще до III ст. до н.е. існували різні метальні машини, які тепер стали широко застосовувати при облозі міст. Використалися різні метальні машини, катапульти, балісти й ін. Про ці машини можна скласти собі подання знову ж по книзі Вітрувія. Цікава розповідь давньогрецького письменника Плутарха (біля 46—126 р.) про військові машини, побудованих Архімедом і застосованих їм для захисту від римських військ його рідного міста Сіракуз на острові Сицилія.

Більшу роль грав морський і військовий флот. Древні були відважними мореплавателями, сміло борознили води Середземне і Чорного морів і виходили в Атлантичний океан. У цих умовах створюється можливість узагальнення наукових знань уже не у формі натурфілософії, а у формі окремих конкретних наук. З єдиної грецької натурфілософії виділяються насамперед науки фізико-математичного циклу. Оформляються як самостійні науки математика й астрономія, хоча остання ще довгий час тісно пов’язана із загальними натурфілософськими поданнями. З’являються зародки механіки – навчання про рівновагу тіл і рідин- і початки оптики.

Філософія тепер приділяє більше увагу властиво філософським питанням: питанням логіки, гносеологічним питанням, питанням етики й т.д. Однак і чисто натурфілософські питання продовжують цікавити філософію. Так, у розглянутий період з’являються твори Епікура й пізніше Лукреція. Ці філософи продовжують традицію Левкіпа – Демокріта і їхнього вчення містять ряд ідей, які пізніше проявляються у природознавстві. Натурфілософські навчання інших філософів періоду еллінізму в основному не містять нових прогресивних ідей, які б передбачали загальнонаукові відкриття майбутнього або зіграли коли-небудь позитивну роль у природничих науках фізико-математичного циклу.

Розвиток математики, астрономії й інших наук у період еллінізму в значній мірі пов’язане з містом Олександрією, розташованим на африканському узбережжі Середземного моря. Починаючи з III ст. до н.е. це місто стало науковим і культурним центром древнього світу. Царі єгипетські, запрошували у свою столицю Олександрію вчених і філософів з інших країн і створювали їм умови для роботи. В Олександрії утворилася знаменита Олександрійська бібліотека, що мала, по переказах, близько 500 000 рукописів.

У період еллінізму математика створилася як самостійна наука. Знаменитий олександрійський учений Евклід (III ст. до н.е.) підбив підсумок і узагальнив у своїх «Початках» усе, що було зроблено до нього в області математики. Він створив настільки зроблену систему геометрії, що вона майже в незмінному виді проіснувала багато століть. Евклід «очистив» геометрію й математику взагалі від усякої містики й натурфілософських ідей і додав їй виняткову логічну стрункість. Його система геометрії багато років вважалася зразковою, від неї відштовхувались самі великі математики, фізики й навіть філософи того часу.

У період еллінізму зароджується й вища математика. Тут більші заслуги належать Архімеду, що вирішив найскладніші для свого часу задачі обчислення площ криволінійних фігур. Однак виникнення вищої математики ставиться вже до більше пізнього періоду.

Астрономія також створилася до III ст. до н.е. у самостійну науку. У період еллінізму були отримані нові важливі результати. Уже в III ст. до н.е. олександрійський астроном Ератосфен (276-194 до н.е.) зробив виміри розмірів Землі, визначив її радіус. Найбільший астроном Гіппарх (II ст. до н.е.) значно вдосконалив методи астрономічних вимірів, застосовуючи більше точні прилади. Він уточнив положення й характер руху небесних тіл, склав великий зоряний каталог, що містить понад 1000 зірок.

Переважна більшість астрономів дотримувалося геоцентричних поглядів на будову миру. Однак, як відзначалися, уже піфагорійці висловили гіпотезу про рух Землі. Пізніше грецький астроном Аристарх Самоський (кінець IV – перша половина III в. до н.е.) висловив гіпотезу про геліоцентричну систему миру. Однак навчання про рух Землі не одержало в стародавності розвитку, і тільки Коперник, що відродив ідею Аристарха Самоського, розробив геліоцентричну систему миру.

На відміну від математики древня астрономія, хоча й виділилася в самостійну наукову область, проте була тісно пов’язана з натурфілософськими й загальфілософськими ідеями. Розвиток астрономії викликав до життя деякі загальні представлення механіки: питання про додавання рухів і питання про його відносність. У зв’язку із цим більш докладно зупинимося на тих питаннях історії астрономії, які мали відношення до загальних теоретико-пізнавальних питань, а також до механіки. Потім розглянемо початок розвитку питань механіки, вже безпосередньо не пов’язаних з астрономією, після чого зупинимося коротко на початку розвитку інших розділів фізики.

rar

 Завантажити